Відносини щодо комерційної таємниці регулюються багатьма законодавчими актамиУкраіни. Основні питання регулювання даних відносин відображені в Цивільному та Господарському Кодексах України, де визначено особливості відносин щодо комерційної таємниці підприємства. Опосередковано відносини щодо комерційної таємниці регулюються законами України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про науково-технічну інформацію”.
Цивільний Кодекс України (ст. 505) визначає, що комерційною таємницею є інфомація, яка є секретною, в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформаціїї, до якого вона належить. У зв’язку з цим така інформація має комерційну цінність та є предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
У ст. 162 Господарського Кодексу України наводяться такі ознаки комерційної таємниці, за наявності яких (у сукупності мають бути наявні всі ознаки) вона користується захистом від незаконного використання третіми особами:
- є інфомацією комерційного характеру (технічна, організаційна тощо);
- має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах;
- володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.
Отже, можна зробити висновок про те, що і в господарському, і в цивільному праві поняття “комерційна таємниця”, як юридична категорія, характеризується єдиним переліком ознак.
Кабінет Міністрів України Постановою від 09.08.1993 року за № 611 визначив перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці. Підприємства зобов'язані подавати перелічені у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства за їх вимогою.
Спірним питанням при аналізі українського законодавства залишається розмежування таких понять як “комерційна таємниця” та “конфіденційна інформація”.
На підставі ч. 1 ст. 162 Господарського Кодексу можна дійти висновку, що Господарський Кодекс фактично ототожнює ці два поняття. Однак серед практиків поширена думка, що “комерційна таємниця” і “конфіденційна інформація” це різні категорії. Деякі практики співвідносять між собою ці два поняття як видове і родове поняття. Звідси можна зробити висновок: те, що не можна захистити режимом комерційної таємниці (постанова КМУ № 611 від 09.08.1993 р.) варто закрити у режимі конфіденційної інформації. На жаль спеціальний закон, що мав би вирішити наведену проблему,- Закон України “Про інформацію”, не дав чіткої відповіді на це запитання.
Конфіденційна інформація – це відомості, що знаходяться у володінні, користуванні та розпорядженні окремих фізичних осіб та розглядаються як конфіденційні за їх бажанням та у відповідності з передбаченими ними умовами. Вказані особи самостійно визначають належність інформації до категорії конфіденціної та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Але захист її можливий лише в адміністративному порядку (згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення) та шляхом дисциплінарного регулювання трудових відносин щодо конфіденційної інформації.
Що стосується захисту комерційної таємниці, то можливі кілька видів санкцій за порушення режиму комерційної таємниці, а саме: дисциплінарні, адміністративні, цивільно-правові чи кримінальні згідно з законодавством України.
Заходи дисциплінарного характеру застосовуються до співробітників підприєисва, які, виконуючи свої функціональні трудові обов’язки, мають доступ до комерційної таємниці і ознайомилися з переліком остайньої, зазначеним в наказі по підприємству. Прикладом такого стягнення може бути позбавлення премії тощо.
У відповідності до ч. 3 ст. 1643 Кодексу України про адміністративні правопорушення отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою завдання шкоди діловії репутації або майну суб’єкта господарювання тягне за собою адміністративну відповідальність.
Цивільно-правову відповідальність за розголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації порушники несуть на основі укладених цивільно-правових договорів та діючого законодавства України.
В ч. 3 ст. 162 Господарського Кодексу України встановлюється обов’язок особи, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону.
На підставі ст. 22 Цивільного Кодексу України збитками, завданими суб’єкту господарювання протиправним використанням його комерційної інформації, є витрати, які цей суб’єкт зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода).
Якщо особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися суб’єкту господарювання, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка протиправно використовує комерційну інформацію.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 та ч. 1 ст. 1166 Цивільного Кодексу України збитки, завдані суб’єкту господарювання протиправним використанням його комерційної інформації, відшкодовуються у повному обсязі.
Кримінально-правові аспекти охорони комерційної таємниці включені до ст. 231, 232 Кримінального Кодексу України.
З усього вищевикладеного можна зробити висновок про те, що правовий режим комерційної таємниці став комплексним інститутом права, тобто регулюється нормами різних галузей права (господарського, цивільного, кримінального тощо).
Тож Вам необхідно видати наказ по підприємству про визначення переліку інформації, яку буде віднесено до категорії комерційної таємниці (конфіденційної інформації).
Однак не слід забувати про те, що законом охороняється право інтелектуальної власності на комерційну таємницю тільки якщо ця інтелектуальна власність існує в об’єктивній дійсності (твір, документ, комп’ютерна програма). Тобто, не можна вважати комерційною таємницею якісь відомості (їх частину), що мають стати складовою частиною об’єкта інтелектуальної власності. Такі відомості (дані, таблиці, схеми, алгоритми) можуть бути відомі широкому колу осіб, але при їх компонуванні, опрацюванні тощо виникне новий об’єкт, - саме він і буде захищатися правом інтелектуальної власності на комерційну таємницю.
У відповідності з законодавством України до категорії комерційної таємниці відносять технічну, організаційну, комерційну, виробничу та іншу інформацію, яка має комерційну цінність. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю віднесено, згідно Книги Четвертої Цивільного Кодексу України до права інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності.
Суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути передусім творці цієї власності. Творцем об’єкта інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Це первинні суб’єкти права інтелектуальної власності - автори які на підставі закону чи договору можуть передати свої права іншим фізичним чи юридичним особам – правонаступникам – суб’єктів права інтелектуальної власності як похідні.
Юридичні особи за Цивільним Кодексом не можуть бути творцями, але вони можуть стати первинними суб’єктами права інтелектуальної власності в силу закону. Первісне право інтелектуальної власності виникає у роботодавців на об’єкти, створені в порядку виконання службових обов’язків (у зв’язку з виконанням трудового договору), або на замовлення.
Закон України “Про авторське право та суміжні права” говорить про те, що за трудовим договором може створюватися службовий та неслужбовий твір. Службовий твір – твір, створений автором в порядку виконання службових обов’язків у відповідності зі службовим завданням або трудовим договором між ним та роботодавцем. Продукт (службовий твір), створений працівниками Вашого підприємства, у відповідності до законодавства України, є власністю підприємства, якщо це вказано в авторському договорі на замовлення.
Службове завдання може бути доведено до відома працівника кількома способами. Службове завдання може бути як конкретним (написати інструкцію з використання якогось приладу), так і загальним (написати статтю на певну тему). Це завдання не може виходити за рамки трудових обов’язків працівника. Службові обов’язки найманого працівника зазвичай формулюються в його посадовій інструкції.
Тому Вашому підприємству було б найкращим варіантом скласти службове завдання для працівника, де якомога детальніше описати поставлену перед ним задачу. Також визначити розмір авторської винагороди порядок подальшого використання твору. Також для захисту Вашої інтелектуальної власності від контрагентів Вашого підприємства слід в договорах з господарської діяльності обов’язково вказувати на конфіденційність інформації, що може стати їм відома.
Додаток: зразок наказу.
Онлайн-консультант
